НАУКОВО-АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

«НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ»

 Проблема. Активізація процесів капіталізації природних ресурсів потребує рішучих кроків у напрямі  створення розвинутої інфраструктури, оскільки саме вона сприяє реалізації концепту ефективного використання національного природного багатства країни в рамках формування сучасних природно-господарських комплексів, орієнтованих на отримання додаткових вартостей природно-ресурсного походження. Господарська діяльність у цьому напрямі повинна базуватися на спеціалізованій методології, яка дозволяла б адекватно, з одного боку, здійснити оцінку природного капіталу, а з іншого – визначити його роль та місце у забезпеченні поступового розвитку  національної економіки в цілому. Констатуємо, що на сьогодні рівень капіталізації різних видів природних ресурсів є нерівнозначним як за видами, так і в територіально-просторової площині. Нині спостерігається суттєва різниця між станом капіталізації земельних, водних, лісових та інших видів ресурсів. Зокрема, залишаються на низькому рівні капіталізації природні ресурси місцевого значення, на відміну від тих, що відіграють загальнодержавну роль. Досі панує галузевий підхід до використання природних ресурсів, за яким вони є лише початковим чи проміжним елементом у виготовленні кінцевих товарних продуктів і відносно яких процес природокористування не має цілеспрямованої значущості. Для України характерним є стан, за яким у сфері природокористування майже відсутній підприємницький підхід, котрий би забезпечував процес самовідтворення природного середовища. Таким чином, формування ефективної інфраструктури капіталізації природних ресурсів має бути спрямовано на забезпечення ефективного управління природокористуванням за умов, коли фокус уваги зміщується у напрямі отримання системного ефекту від переведення природно-ресурсного капіталу у вартісну форму.

Принципи забезпечення. Ключовим в ефективному управлінні природокористуванням є принцип орієнтації на збереження і відновлення природного багатства країни. Така орієнтація передбачає, з одного боку, формування дієвих територіальних систем господарювання, а з іншого – застосування сучасних фінансово-економічних механізмів раціонального використання природних ресурсів.

До рамкових принципів розбудови інфраструктури капіталізації природних ресурсів належать такі: екосистемний; просторовий; інвестиційний; проектного управління та фінансування; кластерного підходу; корпоративного господарювання; спільного інвестування; фінансизації та сек’юритизації природного капіталу; корпоративної соціальної та екологічної відповідальності; державно-приватного партнерства; муніципального управління природокористуванням.

Екосистемний принцип. Передбачає в якості критерію оцінки ефективності господарства складну соціо-еколого-економічну характеристику, яка  нарівні з чистим прибутком враховує показники конкурентоспроможності природно-господарської системи в цілому. При цьому у виробничої сфері на перший план виходить фактор оцінки ефективності її функціонування з позицій екосистемності бізнесу, що передбачає гармонізацію джерел природних ресурсів та енергії з фінансами підприємств, виробничих комплексів і кластерів, а також відповідної інфраструктури та логістики, спрямованих на кінцевого споживача. Такий погляд суттєво впливає і на формування концепту сталого розвитку територій.

Просторовий принцип. Передбачає врахування диференційованого характеру розміщення природного капіталу за територією та упорядкування  розподілу доходів природно-ресурсного походження за цільовим призначенням щодо покращення управління територіальними природно-господарськими системами. При цьому виконуються умови щодо повноцінного використання як горизонтальної, територіальної складової, так і вертикальної, управлінської складової природокористування, охоплюючи локальний, місцевий, регіональний та загальнодержавний просторові рівні.

Інвестиційний принцип. Сутність інвестиційного принципу в природокористуванні полягає у пошуку додаткового інвестиційного капіталу, який за необхідною ставкою доходу забезпечує високоефективне функціонування структур, що використовують природні активи, у тому числі й похідні від природного капіталу фінансові інструменти. З системних позицій такий інвестиційний капітал має формуватися на природній ренті і надходженнях від прав використання природних активів різними суб’єктами господарювання у виробничому процесі.

Принцип проектного управління та фінансування.  Сутність цього принципу у сфері природокористування передбачає врахування двох основних положень проектного менеджменту. Зокрема, зосередження уваги по-перше – на отриманні конкретного, обмеженого певними часовими рамками, заздалегідь окресленого господарського  та фінансового результату управлінської діяльності (результативно-діяльністний підхід); по-друге, на особливостях проектного фінансування, пов’язаних з необхідністю залучення і запозичення фінансових ресурсів з різних джерел для отримання відповідного результату (проектно-фінансовий підхід).

Принцип кластерізації.  Передбачає забезпечення використання гнучких форм управління та регулювання розвитку природно-економічних об’єктів, а також ефективних для впровадження корпоративних структур природокористування на різних територіальних рівнях. Вказує, що найбільші можливості виникнення кластерів зосереджені у площині концентрації сучасних інновацій та інвестицій за диверсифікаційним, а не спеціалізованим типом. Зазначене забезпечує поєднання ефективних форм управління природокористуванням з розширеними можливостями регулювання розвитку цілісних природно-ресурсних комплексів.

Принцип корпоратизації. Передбачає розвиток кластерно-корпоративної форми господарювання та керування природними й природно-антропогенними об'єктами з використанням відповідних, специфічних важелів та повноважень щодо природокористування. В Україні  наявні просторові територіальні соціально-економічні системи фактично всіх типів господарської спеціалізації, включаючи промислово-інфраструктурні, промислово-аграрні, а також аграрно-інфраструктурні, аграрно-промислові, аграрно-рекреаційні, курортно-рекреаційні, екологічні тощо, з унікальними наборами відповідних компонентів природно-ресурсного потенціалу. Принцип корпоратизації сприяє активізації процесу капіталізації природних активів та орієнтує на створення в рамках ефективно діючої мережі територіальних бізнес-об'єднань кластер-корпоративного типу спеціалізованих фінансових інститутів, котрі формуються як під окремий бізнес-проект, так і під низку таких проектів.

Принцип спільного інвестування. За рахунок цього принципу долається системна проблема нестачі інвестиційного капіталу в суб’єктів господарювання, що використовують природні активи. Інститут спільного інвестування як форма колективного інвестування передбачає, що активи окремого  інституту спільного інвестування (ІСІ) перебувають у спільній власності усіх інвесторів, котрі є його учасниками. Об'єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватися перевагами великих інституційних інвесторів. За законодавством України під інститутами спільного інвестування розуміють пайові або корпоративні інвестиційні фонди (далі – ПІФ та КІФ), які створюються та функціонують на засадах, визначених Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 року. Законодавство про ІСІ в Україні потребує вдосконалення в частині приведення його до європейських норм, розширення переліку видів інвестиційних фондів тощо.

 Принцип фінансизації та сек’юритизації природного капіталу. Орієнтує на системну організацію інфраструктури проектного управління природними ресурсами на засадах фінансизації сфери природокористування, тобто вибудовування фінансової ланки проектного управління. Охоплює проблемні питання впорядкування фінансової інфраструктури і схем проектного фінансування на  засадах підтримки відповідної фінансової та організаційної відповідальності. Використання методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з розподілом ризиків серед його учасників із залученням інструмента сек’юритизації, тобто випуску в обіг цінних паперів, основу яких становить природний капітал, забезпечує розвиток кластер-корпоративних форм проектного управління, а також створює можливості залучення різних за масштабом бізнесу підприємств-виконавців і власників коштів, запровадження інноваційних технологій. 

Принцип корпоративної соціальної та екологічної відповідальності. Передбачає необхідність проведення капіталізації природних ресурсів на засадах корпоративної соціальної та екологічної відповідальності, тобто відповідно до концепції прийняття суб’єктами господарювання на себе більшої, аніж це визначено в законах, нормах і правилах, відповідальності за певні екологічні  аспекти бізнес-діяльності з метою забезпечення вищої, ніж у конкурентів, соціальної цінності пропонованих на ринку товарів і послуг, досягнення інтегрального, системного ефекту від господарювання за такими напрямами, як поліпшення загальної культури господарської діяльності, досягнення соціальних та екологічних ефектів з акцентом на охороні довкілля. 

Принцип державно-приватного партнерства. Орієнтує на розвиток державно-приватних форм партнерства, а саме підтримки рівних стосунків між владою та бізнесом, які виступають в  ролі замовників і засновників проектів природокористування.  Серед основних засобів упорядкування їх взаємодії слід відзначити перш за все форму, засади котрої окреслені в чинному  законодавстві України як партнерські відносини між публічним та приватним секторами економічної діяльності  (Закон України ″Про державно-приватне партнерство″ № 2404-VI  від 01.07.2010 р.). Суттєвим аспектом таких відносин є орієнтація на принцип збереження публічних форм власності на природні ресурси з передачею певних їх видів у довгострокове користування на засадах довірчого управління та публічно-приватного партнерства, що сприятиме активізації процесу залучення інвестиційних ресурсів у сферу обігу природного капіталу.

Принцип муніципального управління.  Орієнтує на використання європейського досвіду у цій царині. Муніципалітет в Україні має стати публічно-правовою територіальною корпорацією, самоврядною громадою із правами юридичної особи, що є можливим після проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування, реалізація якої в останнє десятиліття значним чином стримувалась, проте наразі має реальний шанс на відновлення. В процесі такої реформи шляхом законодавчого запровадження муніципальної власності, суттєвого розширення бази оподаткування муніципальними податками або введенням єдиного муніципального податку,  передачі  до  муніципальної власності частини майна, що перебуває у загальнодержавній  та  комунальній  власності, можливо зміцнити економічні основи місцевого  самоврядування.  Муніципалітет як учасник господарських відносин може виступати як посередником, так і гарантом фінансової установи у процесі залучення фінансових активів та сек'юритизації природних ресурсів тощо.

Напрями досягнення. Враховуючи вищеокреслені рамочні принципи, розбудову ефективної інфраструктури капіталізації природних ресурсів в Україні доцільно проводити за наступними напрямами:

1)           сформувати інституціональну основу для створення інфраструктури капіталізації природних ресурсів на засадах кластерно-корпоративної державно-приватної форми організації природно-економічних відносин, яка б забезпечувала стійке партнерство між її членами, об'єднувала потужний інноваційно-інвестиційний ресурс для досягнення кінцевої мети проектної діяльності найбільш конструктивними шляхами;

2)           створити умови щодо розвитку та суттєвого підвищення соціальної й екологічної відповідальності суб'єктів господарювання, орієнтованих на раціональне природокористування, охорону довкілля, вирішення екологічних проблем та формування дієвих засобів у забезпеченні ефективної господарської спеціалізації територіальних утворень в умовах ринку тощо;

3)           визначити в якості пріоритетного завдання створення інфраструктури інвестиційної та проектно-господарської діяльності в межах корпоративних об'єднань кластерного типу з функціональним забезпеченням консолідованого проектного фінансування та проектно-процесного  підходу до управління природокористуванням, який включатиме генерацію проекту, його оцінку (в тому числі комплексну оцінку активів природного капіталу), спільне фінансування, затвердження та реалізацію на прибутковій основі з розподілом проектних ризиків   серед учасників економічної діяльності;

4)           в рамках розвитку інфраструктури проектного управління природними ресурсами створити окремі проектні компанії та відповідну корпоративну фінансову ланку проектного управління (за типом корпоративних чи пайових інститутів спільного інвестування, суверенних фондів тощо) із залученням державних владних структур, бізнес-корпорацій, територіальних громад й органів місцевого самоврядування, які виступають у якості замовників проектів і засновників проектних компаній на основі механізмів державно-приватного партнерства та корпоративної соціальної й екологічної відповідальності;

5)           створити та впровадити стратегічну модель розбудови територіальних муніципальних утворень на засадах гармонізованої взаємодії суб’єктів господарювання та корпоративної системи управління природокористуванням, де в якості головного елементу визначається природно-господарський комплекс, що перебуває у зоні інтересів та впливу територіальної громади.  При цьому забезпечити  передачу до муніципальної власності відповідної частини земель й інших природних ресурсів (водних, лісових масивів, рекреаційних територій, родовищ корисних копалин), що входять до простору забезпечення життєдіяльності громади, з розробкою відповідних законодавчих  актів, котрі визначатимуть статус муніципальних природних та екологічних об’єктів,  а також регламентують право органів місцевого самоврядування на їх вільне користування й володіння у контексті впровадження муніципального підприємництва у сфері використання природних ресурсів.

Завідуючий відділом комплексної оцінки

та управління природними ресурсами

д.е.н., професор                                                                                           І.К. Бистряков

Старший науковий співробітник

відділу комплексної оцінки

та управління природними

ресурсами  к.е.н., доцент                                                                             Д.В. Клиновий