Джерело: http://www.niss.gov.ua/articles/1440/

"Ресурсний потенціал "зеленої економіки" як підгрунтя для формування "точок зростання" на регіональному рівні". Аналітична записка

Анотація

 Аналітична записка присвячена висвітленню системних проблем задіяння ресурсного потенціалу «зеленої економіки» в Україні як підґрунтя для формування «точок зростання» на місцевому і регіональному рівнях. Виявлено зв'язок цілей та стратегічних пріоритетів Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року (ДСРР-2020) із формуванням потенціалу розвитку «зеленої економіки» у регіонах України. Визначено базові механізми та важелі, розроблено рекомендації щодо стимулювання «екологізації» регіональної економіки в Україні.

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ «ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ» ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ «ТОЧОК ЗРОСТАННЯ» НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Одним з базових завдань регіональної політики є формування «точок зростання» та «ареалів економічного розвитку» на місцевому, регіональному рівнях, що передбачає відродження економічної активності, створення нових робочих місць, зростання конкурентоспроможності регіональних економічних комплексів, підвищення добробуту людини. Досвід розвинених країн світу (див. Додаток 1, Додаток 2) свідчить про активне використання ресурсного потенціалу «зеленої економіки» для формування «точок зростання», у т.ч. шляхом:

- запровадження інноваційних технологій у промисловості, сільському господарстві та у системі житлово-комунального господарства (ЖКГ);

- зменшення ресурсовитратності виробництва, підвищення ефективності роботи підприємств за рахунок задіяння альтернативних видів природних ресурсів (у т.ч. завдяки розвитку альтернативної енергетики);

- створення нових робочих місць (що є особливо важливим для стимулювання розвитку депресивних територій);

- забезпечення стійкого внутрішнього попиту на екологічно безпечне виробництво.

Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року (ухвалена Постановою КМУ від 21.11.2013 р.)[1] визначає значний потенціал «зеленої економіки» як потужного ресурсу для забезпечення сталого регіонального розвитку. Зокрема, серед цілей Стратегії:

- ціль 1.3.4. «Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу та збереження культурної та природної спадщини регіонів»;

- ціль 1.3.6. «Диверсифікація джерел енергопостачання та підвищення рівня енергоефективності у регіонах»;

- ціль 2.1.1. «Підвищення узгодженості політики стимулювання розвитку «точок зростання» та підтримки економічно менш розвинутих та депресивних територій регіонів»;

- ціль 2.2.3. «Створення умов для формування здорового населення»;

- ціль 2.2.6. «Житлово-комунальні послуги, забезпечення житлом».

Критерієм досягнення зазначених цілей є дотримання визначених у ДСРР-2020 індикаторів.

Серед індикаторів, тісно пов’язаних із забезпеченням сталого (екологічно зорієнтованого) розвитку регіонів, особливого значення набувають наступні:

1. У цілі 1 «Підвищення конкурентоспроможності регіонів» передбачено:

- скорочення втрат теплової енергії підприємствами ЖКГ з 15,13 % у 2012 р. до 11,5 % у 2020 р.;

- зменшення втрат води підприємствами ЖКГ з 31,16 % у 2012 р. до 23,6 % у 2020 р.;

- зменшення енергоємності виробництва і відпуску котельними 1 Гкал теплової енергії в регіонах з показника у 174,7 кг у.п./Гкал у 2012 р. до 157,2 кг у.п./Гкал у 2020 р.;

- зменшення енергоємності послуг з розподілу води підприємствами ЖКГ з показника у 140,3 кг у.п./тис. куб. м у 2012 р. до 126,27 кг у.п./тис. куб. м у 2020 р.

2. У цілі 2 «Територіальна соціально-економічна інтеграція і просторовий розвиток» передбачено:

- збільшення питомої ваги утилізованих відходів до загальної кількості утворених з 34,3 % у 2011 р. до 50,8 % у 2020 р.;

- зростання темпів модернізації котелень за рахунок оновлення котлоагрегатів та переведення їх на альтернативні види палива з показника у 12291 од. у 2012 р. до 44066 од. у 2020 р.;

- інтенсивне оновлення комунальної техніки (з 3500 од. у 2012 р. до 8340 од. у 2020 р.).

Наразі процеси модернізації регіональних економічних комплексів дедалі відчутніше пов’язуються з реалізацією проектів, пов’язаних з «екологізацією» виробництва. Так, у Запорізькій області для реалізації проекту з будівництва Ботієвської вітроелектростанції компанія ДТЕК залучила 107 млн євро[2], а в АР Крим у 2011 р. австрійською компанією «Activ Solar» було побудовано найбільший у Європі та світі «сонячний парк» (геліоелектростанцію)[3].

Водночас, серед системних проблем, що потенційно можуть перешкоджати реалізації цілей ДСРР-2020 та розкриттю ресурсного потенціалу «зеленої економіки» для формування «точок зростання» в регіонах України, можна виокремити:

1. Високий рівень енергоємності економіки регіонів (використання традиційних видів ресурсів, застарілість та неефективність технологій на підприємствах промисловості та ЖКГ). На модернізацію цієї сфери спрямована реалізація цілей ДСРР-2020 1.3.6. «Диверсифікація джерел енергопостачання та підвищення рівня енергоефективності у регіонах» та 2.2.6. «Житлово-комунальні послуги, забезпечення житлом».

Довідково: вітчизняний енергетичний сектор (навіть після приєднання України до Договору Енергетичного Співтовариства) залишається низькоефективним, що безпосередньо впливає на рівень енергетичної безпеки (за експертними оцінками, енергетична залежність України від поставок органічного палива тривалий час перебуває на рівні 60 %[4]). Проблема зниження енергозалежності регіонального виробництва від імпорту традиційних енергоносіїв (природного газу та нафти) відіграє дедалі вагомішу роль у досягненні стабільного розвитку регіональних економічних комплексів (див. Додаток 1).

2. Відсутність у регіональних стратегіях чітко визначених стратегічних пріоритетів, пов’язаних з використанням потенціалу «зеленої економіки» як підґрунтя для формування «точок зростання» на регіональному рівні; відсутність у регіональних програмах розвитку положень щодо формування засад «зеленої економіки».

Довідково: Розвиток «зеленої економіки» як один з пріоритетів стратегії економічного і соціального розвитку регіону визначено лише у Волинській та Кіровоградській областях[5]. У стратегіях решти регіонів, переважно, йдеться про посилення охорони навколишнього середовища, утилізацію відходів виробництва та твердих побутових відходів (ТПВ), про розвиток екотуризму та ін.

На усунення цього інституційного недоліку зорієнтована, зокрема, ціль ДСРР-2020 2.1.1. «Підвищення узгодженості політики стимулювання розвитку «точок зростання» та підтримки економічно менш розвинутих та депресивних територій регіонів».

3. Забруднення територій відходами виробництва і споживання, нераціональне поводження з ТПВ. На подолання цієї системної проблеми регіонального розвитку зорієнтовані цілі ДСРР-2020 – 1.3.4. «Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу та збереження культурної та природної спадщини регіонів» та 2.2.3. «Створення умов для формування здорового населення».

Довідково: в Україні майже не використовується такий поширений у розвинених країнах ресурс «зеленої економіки», як збирання та утилізація ТПВ, що створює можливості не лише для підвищення безпеки навколишнього природного середовища, але й для отримання позитивного економічного ефекту (зокрема, створення нових робочих місць). Накопичені на території українських регіонів ТПВ традиційно розглядаються лише в контексті їх негативного впливу на навколишнє природне середовище. При цьому не враховується, що їх переробка (завдяки технологіям «зеленої економіки») дає позитивний економічний ефект (що підтверджено світовою практикою – див. Додаток 2).

4. Проблеми водозабезпечення та водовідведення (перш за все зношеність очисного обладнання на підприємствах ЖКГ, що призводить до значних втрат питної води і загрожує здоров’ю населення). На вирішення цієї системної проблеми регіонального розвитку зорієнтована ціль ДСРР-2020 2.2.6. «Житлово-комунальні послуги, забезпечення житлом».

Довідково: у регіонах України має місце фізична зношеність більшої частини очисних споруд на підприємствах промисловості та ЖКГ (внаслідок чого до водних об’єктів потрапляють не доочищені стоки). Системний моніторинг стану навколишнього природного середовища на місцевому рівні недосконалий (зокрема, інформація з регіонів до Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної служби статистики часто надходить із запізненням).

Для задіяння наявного в регіонах України ресурсного потенціалу «зеленої економіки» як підґрунтя для формування «точок зростання» на місцевому, регіональному рівні особливого значення набуває ефективне використання потенціалу національних проектів, державно-приватного партнерства (ДПП) та екологічного страхування.

1. Слід визнати, що співпраця приватних підприємців та влади на регіональному рівні у межах реалізації національних проектів все ще лишається фрагментарною. Водночас, вже закладено фундамент для формування «точок зростання» на регіональному рівні саме за рахунок потенціалу «зеленої економіки» (перш за все у сферах утилізації ТПВ та розвитку альтернативної енергетики).

Довідково: Національний проект «Чисте місто» передбачає будівництво системи комплексів з переробки ТПВ у 10 містах (Вінниця, Дніпропетровськ, Кіровоград, Київ, Полтава, Суми, Тернопіль, Харків, Хмельницький та Чернівці). Проводиться робота щодо залучення інвесторів для будівництва переробних комплексів (отримано 6 заявок від підприємців Києва, Тернополя, Чернівців, Хмельницького та Кіровограду). У подальшому реалізація Національного проекту «Чисте місто» ставить за мету охопити всі регіони України.

Національний проект «Енергія природи» передбачає будівництво вітрових, сонячних та малих гідроелектростанцій, виробництво альтернативного твердого палива. Зокрема, у межах проекту «Водовугільне паливо» планується розпочати модернізацію котелень у містах Кривий Ріг, Луганськ та Харків загальною потужністю 102 Гкал/год, побудувати комплекси з приготування водовугільного палива. Згідно Національного проекту «Енергія природи» у АР Крим триватиме реалізація проектів з будівництва сонячних та вітроелектростанцій; у Луганській, Донецькій, Миколаївській та Запорізькій областях – вітроелектростанцій, а у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Житомирській, Хмельницькій та Волинській областях передбачається реалізація проектів з будівництва малих гідроелектростанцій.

2. Потенціал ДПП щодо розвитку проектів «зеленої економіки» в регіонах України використовується недостатньою мірою (у т.ч. внаслідок наявної нормативно-правової неузгодженості).

Світовий досвід (див. Додаток 2) свідчить, що переробка сміття на енергію та товари споживчого призначення (у т.ч. будівельні матеріали, добрива тощо), завдяки інноваційним технологіям «зеленої економіки» дозволяє бізнесу отримати стабільні прибутки, що додатково заохочує його до співпраці з органами влади у зазначеній сфері.

В Україні сучасні комплекси з переробки ТПВ на «вторинну» сировину та енергію на засадах державно-приватного партнерства доцільно будувати, перш за все, у тих регіонах, де відсутні «класичні» заводи з утилізації ТПВ (Сумська, Хмельницька, Кіровоградська, Полтавська області), внаслідок чого відбувається стрімке накопичення сміття. Так, даних за даними Міністерства екології та природних ресурсів України (див. Додаток 3), найбільш стрімке збільшення площ, зайнятих під ТПВ, протягом останніх років (за підсумками 2012 р. порівняно з 2008 р.) мало місце у Сумській (на 207,2 га), Хмельницькій (на 26,9 га) та Полтавській (на 24,2 га) областях. Також доцільно звернути увагу на регіони, де наявні потужності заводів з утилізації ТПВ потребують негайної модернізації (наприклад, у Харківській та Донецькій областях розмір площ, зайнятих під ТПВ, за останні 4-5 років збільшився у 2-7 разів).

Довідково: незважаючи на нагальну потребу вирішення для регіонів України питання щодо переробки сміття та вже напрацьований позитивний досвід щодо використання ДПП (наприклад, влітку 2013 р. у м. Рівне розпочав роботу побудований на кошти німецьких інвесторів перший в Україні сміттєпереробний завод із замкненим циклом виробництва[6]), внаслідок неузгодженості діючого законодавства наприкінці 2013 р. всі українські сміттєпереробні та сміттєспалювальні заводи припинили роботу. Це пов’язано з тим, що внаслідок змін до Закону України «Про відходи»[7], що остаточно набрали чинності з 18 травня 2013 р., тарифи на переробку побутових відходів затверджують вже не органи місцевого самоврядування, а Національна комісія з питань ЖКГ і виключно тим підприємствам, що пройшли ліцензування. Водночас, станом на початок 2014 р. в українському законодавстві не передбачено ліцензування послуг з переробки та захоронення ТПВ. Вирішення цієї правової колізії потребує розгляду на засіданні Верховної Ради України.

З 1 січня 2014 р. зріс розмір держаного податку за розміщення ТПВ на сміттєзвалищах / полігонах, що не компенсується на місцевому рівні повною мірою (наприклад, шляхом підняття тарифів на послуги ЖКГ) та призводить до зростання збитків у компаніях, що займаються збиранням та вивозом ТПВ.

3. В Україні, на відміну від світової практики сприяння сталому регіональному розвитку, майже не використовується такий поширений у розвинутих країнах механізм «озеленення» економіки як страхування екологічних ризиків. Екологічне страхування дозволяє компенсувати обмеженість бюджетного фінансування екологічних програм та підвищує відповідальність третіх осіб (як фізичних, так і юридичних осіб) за збитки, завдані навколишньому природному середовищу внаслідок ведення економічної/господарської діяльності. Також введення екологічного страхування сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції національних компаній. Зважаючи на євроінтеграційні прагнення України, адаптація вітчизняного законодавства до вимог ЄС стосовно впровадження екологічного страхування є обов’язковою умовою досягнення критеріїв сталого регіонального розвитку.

Довідково: екологічне страхування у світі вважається одним з головних джерел формування коштів для фінансового забезпечення екологічних проектів у регіонах. Екологічне страхування спрямовано перш за все на стимулювання діяльності підприємств щодо розробки екологічно безпечних технологій. Компанії, що забруднюють навколишнє середовище, можуть обирати між сплатою податку за забруднення навколишнього середовища та інвестуванням в модернізацію власного виробництва.

В цілому слід визнати, що досягнення цілей ДСРР-2020 є можливим лише завдяки повноцінному розкриттю ресурсного потенціалу «зеленої економіки», що створить умови для формування «точок зростання» на регіональному рівні. Для цього доцільним є комплексне застосування механізмів «екологізації» регіональної економіки в контексті стимулювання переходу до інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання.

Довідково: за сучасних умов господарювання у світі існують м’який (спрямований на пом’якшення наслідків небезпечних екологічних ситуацій – у вигляді надання бюджетних трансфертів, субвенцій тощо), стимулюючий (у вигляді пільг по оподаткуванню, впровадження «податкових канікул» за впровадження заходів, спрямованих на використання сучасних ресурсозберігаючих технологій та утилізації відходів, за умови переходу до екологічно-безпечного виробництва (альтернативної енергетики) тощо) та жорсткий механізм екологізації (передбачає застосування прямих, адміністративних заходів державного регулювання процесів екологізації – у т.ч. впровадження штрафів, позбавлення ліцензій тощо).  

Орієнтири дій.

Щодо вирішення системної проблеми «Високий рівень енергоємності економіки регіонів» (використання традиційних видів ресурсів, застарілість та неефективність технологій на підприємствах промисловості та ЖКГ, високий рівень енергоємності економіки регіонів) доцільним є впровадження наступних заходів щодо підвищення енергоефективності:

- активне використання енергії, видобутої за допомогою сонячних батарей, вітроустановок, спалення відходів сільськогосподарського виробництва та біогазу, що дозволить зменшити навантаження на місцеві бюджети та заощадити кошти для стимулювання регіонального розвитку;

- запровадження апробованих світовою практикою заходів щодо зменшення енергоємності регіональних економічних комплексів (див. Додаток 2), зокрема, надання сільському населенню пільгових кредитів для придбання сонячних батарей, «озеленення» міського транспорту, поетапне підвищення податків на моторне паливо тощо.

Щодо вирішення системної проблеми «Відсутність у регіональних стратегіях чітко визначених стратегічних пріоритетів, пов’язаних з використанням потенціалу «зеленої економіки» як підґрунтя для формування «точок зростання» на регіональному рівні; відсутність в регіональних програмах розвитку положень щодо формування засад «зеленої економіки» доцільним є впровадження наступних заходів:

- розробка регіональних програм розвитку відновлюваної енергетики та оптимізації використання води у сільському господарстві, промисловості та ЖКГ;

- задіяння на регіональному рівні механізмів залучення населення депресивних територій до реалізації проектів «зеленої економіки» шляхом створення нових робочих місць у сільському господарстві, будівництві, туризмі та рекреації, видачі пільгових кредитів для підприємців на реалізацію проектів з «озеленення» економіки тощо;

- приведення у піврічний термін після набрання чинності ДСРР-2020 базових положень регіональних стратегій (щодо цілей та стратегічних пріоритетів регіонального розвитку тощо) у відповідність з базовими положеннями ДСРР-2020, у т.ч. з огляду на ефективне задіяння ресурсного потенціалу «зеленої економіки» для формування «точок зростання» та підвищення економічної активності на місцевому рівні.

Щодо вирішення системної проблеми регіонального розвитку «Забруднення територій відходами виробництва і споживання, нераціональне поводження з ТПВ» доцільним є впровадження наступних заходів:

- посилення відповідальності суб’єктів господарювання в регіонах за несанкціоновані звалища сміття;

- вжиття заходів щодо упорядкування звалищ сміття навколо міст з урахуванням європейських стандартів екологізації та поводження з ТПВ (на 100 тис осіб населення повинне припадати 1 облаштоване з урахуванням критеріїв безпеки та екологічності сміттєзвалище / полігон для зберігання ТПВ);

- запровадження системи роздільного збирання відходів (зокрема, у сільській місцевості), впровадження штрафних санкцій за порушення у цій сфері;

- впровадження сучасних технологій щодо переробки ТПВ (у т.ч. у сфері виробництва енергії та товарів споживчого призначення);

- вирішення питання щодо нормативно-правового забезпечення ліцензування послуг з переробки, утилізації та захоронення сміття;

- задіяння механізмів державно-приватного партнерства при реалізації заходів щодо утилізації ТПВ (зокрема, залучення приватних інвесторів до будівництва заводів з переробки ТПВ, поширення практики надання муніципальних замовлень для приватних підприємців на послуги щодо збирання, вивезення та утилізацію ТПВ тощо).

Щодо вирішення системної проблеми регіонального розвитку «Проблеми водозабезпечення та водовідведення» доцільним є впровадження наступних заходів:

- проведення модернізації очисних споруд, будівництво нових мереж водопостачання та водовідведення регіонального значення (у т.ч. завдяки використаню коштів Державного фонду регіонального розвитку, задіяння потенціалу ДПП тощо);

- активізація участі у національних проектах регіональних підприємств, що надають послуги з водозабезпечення та водовідведення, а також публічної влади на місцях.

Щодо залучення механізмів розкриття ресурсного потенціалу «зеленої економіки» як підґрунтя для формування «точок зростання» на регіональному рівні доцільним є запровадження наступних заходів:

1. Верховній Раді України унормувати процедуру ліцензування діяльності сміттєпереробних / сміттєспалювальних заводів (у т.ч. шляхом внесення переліку послуг з переробки та захоронення ТПВ до видів діяльності, що підлягають ліцензуванню).

2. Розширити сферу застосування національних проектів, зокрема:

- у Національному проекті «Чисте місто» передбачити впровадження сучасних технологій із сортування та переробки ТПВ; до переліку міст, у яких передбачається будівництво заводів з переробки ТПВ, внести Житомирську, Львівську, Черкаську та Херсонську області; інтенсифікувати процес будівництва заводів з переробки ТПВ у Сумській, Хмельницькій, Кіровоградській та Вінницькій областях;

- у Національному проекті «Енергія природи» передбачити використання на державних підприємствах енергоносіїв, отриманих з горючих відходів;

- у Національних проектах «Зерно України» та «Відроджене скотарство» передбачити використання у сільськогосподарському комплексі перероблених органічних відходів (компосту, біогазу, білкових кормових добавок тощо);

- у Національному проекті «Якісна вода» передбачити на регіональному рівні впровадження сучасних технологій очистки питної води.

3. Внести зміни та доповнення до Державної програми розвитку внутрішнього виробництва та Державної програми активізації розвитку економіки на 2013 – 2014 роки, у т.ч. в частині поступової відмови від екологічно небезпечних методів утилізації відходів (захоронення, спалення); стимулювання впровадження у регіонах інноваційних технологій рециклінгу (переробки) ТПВ для отримання «вторинної» сировини та енергії (що у свою чергу, сприятиме зниженню показників енергоємності на місцевому, регіональному рівнях).

4. Сприяння залученню іноземних партнерів (у т.ч. Європейського інвестиційного банку та ін.) до впровадження в регіонах України інвестиційних проектів «зеленої економіки» (у т.ч. у сфері розвитку альтернативної енергетики).

5. Забезпечити ефективну співпрацю місцевої влади та регіональних комісій щодо відбору проектів, які мають фінансуватись за рахунок коштів ДФРР, з урахуванням їх орієнтації на критерії сталого регіонального розвитку, розвитку проектів «зеленої економіки» в регіонах. Так, згідно «Порядку підготовки, оцінки та відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізовуватися за рахунок коштів ДФРР» регіональні програми, що відповідають таким вимогам як енергозбереження, захист навколишнього природного середовища та оптимізація мережі соціальної інфраструктури, можуть отримати фінансування з ДФРР. Серед документів, що подаються для участі у конкурсному відборі інвестиційних програм, особливу увагу слід приділити стислому опису інвестиційної програми та розрахунку економічної та соціальної ефективності від її реалізації для регіону.

6. Запровадити в Україні обов’язкове екологічне страхування для підприємств, діяльність яких пов’язана з високим ризиком настання екологічних збитків, виникнення яких обумовлено підвищеною небезпекою екологічних аварій, що можуть статися в результаті виробничої діяльності.

7. Задіяти інформаційний потенціал створеної у 2013 р. (за інституційної підтримки ЄС, в контексті реалізації Програми «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні») «мережі фахівців – регіоналістів» для налагодження комунікації, обміну досвідом, надання консультативних послуг у сфері вирішення екологічних проблем на місцевому, регіональному рівні.

8. На сайтах ОДА створити сторінку: ««Зелена економіка» регіону», на якій розміщувати інформацію про стан, системні проблеми «екологізації» регіонального розвитку та шляхи їх вирішення (з урахуванням наявного на місцевому, регіональному рівні ресурсного потенціалу «зеленої економіки» як підґрунтя для формування «точок зростання» в регіоні).

Відділ регіонального розвитку

(С.О. Біла, О.А. Баталов)

Додаток 1

Роль відновлюваної енергетики у стимулюванні

сталого регіонального розвитку (світовий досвід)

У розвинутих країнах світу зростає значення відновлювальної енергетики як невід’ємної складової розвитку «зеленої економіки» на місцевому, регіональному рівні.

У 2013 р., за експертними оцінками, понад 45 % від усіх світових «зелених» інвестицій припадає на проекти з підвищення енергоефективності. Зокрема, програма енергоефективності Китаю протягом найближчих 4 років передбачає інвестиції у розмірі 15 млрд дол. США, а Японія у 2013 р. (порівняно з попереднім роком) збільшила фінансування відновлюваної енергетики на 20 %. Впродовж 2012 р. Румунія вклала у розвиток вітроенергетики понад 1,5 млрд євро[8].

Прибутки від використання «зеленої» енергетики у світі стабільно зростають. Так, згідно з даними «MarketLine» у 2012 р. світова відновлювана енергетика принесла прибуток у суму понад 322 млрд дол. США [9]. Згідно з прогнозами, найближчими роками світовий ринок відновлюваних джерел енергії зростатиме приблизно на 8,5 % щороку, що збільшить сумарний прибуток у цій сфері майже до 480 млрд дол. США у 2015 р. [10]

В умовах євроінтеграційних прагнень України також необхідно враховувати стратегічні орієнтири вирішення енергетичних проблем в країнах ЄС.

Енергетична стратегія ЄС-2020 визначає п’ять пріоритетів, три з яких певним чином пов’язані з впровадженням заходів «зеленої економіки»: енергозбереження, лідерство в енергетичних технологіях та інноваціях, забезпечення інтересів споживачів[11]. В Енергетичній стратегії ЄС на період до 2020 року визначено, що до означеного періоду 20 % від загального обсягу енергетики країн ЄС буде вироблятись з екологічно безпечних джерел[12].

Зазначимо, що понад 70 % фінансування, що буде спрямовуватись на реалізацію Енергетичної стратегії ЄС-2020 передбачено спрямовувати саме на регіональний рівень.

Додаток 2

Світовий досвід стимулювання «точок зростання» на регіональному (місцевому) рівні

шляхом залучення заходів «зеленої економіки»

Згідно доповіді про «зелену економіку» Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), «зелена економіка» стимулює розвиток інноваційних технологій, а модернізація на засадах «екологізації» регіональних підприємств промисловості та житлово-комунального господарства (ЖКГ) підвищує рівень конкурентоспроможності регіональної економіки в цілому.

На сьогодні у світі напрацьовано позитивний досвід щодо стимулювання розвитку відновлюваної енергетики на місцевому рівні. Наприклад, компанія «Grameen Shakti» запровадила практику надання населенню Бангладеш пільгових кредитів для придбання сонячних батарей, електрогенераторів на біогазі та економних кухонних плит [13]. У Кенії успішну апробацію пройшло запровадження стимулюючих тарифів на закупівлю державою у приватних підприємців електроенергії, виробленої за допомогою використання вітру, води та біомаси [14]. Цікавим є швейцарський досвід «озеленення» транспорту: у відносно невеликому м. Цюріху основним видом транспорту став трамвай[15]. У регіонах Німеччини впроваджується політика щодо поетапного підвищення податків на моторне паливо, а отримані таким чином кошти направляються на зниження виплат підприємств до Пенсійного фонду, наслідком чого стали як пожвавлення підприємницької діяльності, так і створення додатково понад 250 тис. робочих місць[16]. У ЄС та США у стадії розробки перебувають закони про стимулювання випуску гібридних автомобілів[17].

У депресивних регіонах Індії завдяки спеціальним як загальнодержавним, так і регіональним програмам створено сотні тисяч робочих місць у таких галузях як сільське господарство, будівництво (у т.ч. доріг, іригаційних каналів, соціального житла тощо); туризм і рекреація; охорона навколишнього середовища[18]. У Бразилії завдяки залученню 500 тис безробітних до утилізації накопичених відходів було створено матеріальні цінності на понад 2 млрд дол. США та впроваджено заходи щодо запобігання потраплянню в атмосферу понад 10 млн т парникових газів[19].

Згідно із світовим досвідом, відходи виробництва та споживання завдяки технологіям сортування (використовуються різні види сепарації) та переробки (рециклінгу) сміття (перш за все з міських звалищ, території підприємств-виробників) є важливим джерелом «вторинних» ресурсів (у т.ч. металів, скла, паперу, текстилю, полімерів, асфальту тощо) та енергетичною сировиною для паливної енергетики. За експертними розрахунками, понад 60 % міських відходів є потенційною «вторинною» сировиною, близько 30 % – органічними відходами, інші 10 % – горючими відходами[20].

Потенційна «вторинна» сировина переробляється та з вигодою реалізовується (за світовими мірками надрентабельною є переробка відходів промисловості, видобутку сировини та її збагачення, текстилю, високоякісної макулатури, склобою, брухту чорних і кольорових металів). Наприклад, у країнах ЄС б/в процесори переробляються для отримання з них золота[21]. В Австрії на переплавку та повторне використання йде майже весь металобрухт. У Білорусії розроблена та впроваджується технологія видобування кольорових металів (перш за все міді, олова, нікелю та свинцю) з брухту та інших відходів (подекуди коефіцієнт використання брухту сягає 100 %)[22]. У Німеччині працює завод, на якому завдяки інноваційним технологіям закритого циклу медичні, побутові та технічні відходи без попереднього сортування повністю переробляються, а отримана екологічно нейтральна сировина (очищена від домішок, шкідливих речовин та барвників) надсилається для повторного використання. В Японії для подальшого використання переробляють понад 90 % твердих побутових відходів (ТПВ). А також вже сьогодні на урядовому рівні підіймається питання про закупівлю іноземного сміття. Громадянам за зібрані паперові відходи компанії, що займаються їх переробкою –  доплачують[23].

Горючі відходи використовуються в енергетиці (зокрема, спалення 1000 кг горючих відходів дозволяє отримати теплову енергію, еквівалентну спаленню 250 кг мазуту)[24]. Згідно експертним розрахункам, 10-20 % потреби в енергії у розвинених індустріальних країнах світу може бути забезпечено за рахунок використання енергетичної складової відходів. Отже, у світі відходи, фактично, розглядаються як  альтернативний, постійно поновлюваний енергетичний  ресурс.

Органічні відходи (відходи тваринницьких ферм, очисних споруд, органічні ТПВ) можуть бути використані для виробництва компосту (придатного для сільськогосподарських і садівничих робіт) та біогазу. Так, на Рязанському шкіряному заводі відходи виробництва переробляються на високоліквідні білкові кормові добавки для тварин та на господарське мило[25].

Впровадження «зелених» технологій дозволило закрити всі сміттєзвалища та полігони у Німеччині (з 2005 р.), Швейцарії та Австрії (з 2008 р.). Цементна промисловість зазначених країн повністю перейшла на використання енергії, отриманій завдяки спаленню сміття. Використання у розвинутих країнах світу гнучкої системи тарифів на послуги ЖКГ дозволяє навіть «морально застарілий» сміттєспалювальний завод середньої потужності, будівництво та оснащення якого у країнах ЄС коштує приблизно 200 млн дол США, окупити, в середньому, за 20 років його роботи[26].

Додаток 3

Кількість сміттєзвалищ та полігонів ТПВ

і площ, зайнятих під ТПВ у регіонах України в 2008 - 2012 рр.

Таблицю складено за даними Екологічних паспортів регіонів Міністерства екології та природних ресурсів України. Докладніше див.: http://www.menr.gov.ua/index.php/protection/protection1.

[1] Затверджено Стратегію регіонального розвитку до 2020 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-kmu.com.ua/2013-11-21-000000pm/article/17028718.html. (водночас станом на 20.01.2014 р. текст ДСРР-2020 офіційно не було оприлюднено).

[2] ДТЕК залучив 107 млн євро для будівництва першої черги Ботієвської ВЕС : [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/dtek-privlek-107-mln-evro-dlya-stroitelstva-pervoy-ocheredi-21032013115100.

[3] «Activ Solar» построила гелиостанцию в Крыму : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrrudprom.com/news/Activ_Solar_postroila_geliostantsiyu_v_Krimu.html.

[4] Потапенко В.Г. Державна політика сталого розвитку на засадах «зеленої економіки». Аналітична записка / В.Г. Потапенко : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1237/.

[5] Стратегія економічного і соціального розвитку Кіровоградської області на 2013-2020 роки (затверджено рішенням Кіровоградської обласної ради № 411 від 21.12.2012) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kr-admin.gov.ua/start.php?q=Comitet/Ua/rozv/socrozv.html.

Стратегія економічного і соціального розвитку Волинської області до 2015 року (затверджено рішенням Волинської обласної ради №10/12 від 06.03.2012) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.voladm.gov.ua/index.php?option=com_k2&view=itemlist&layout=category&task=category&id=355&Itemid=326.

[6] Омелянчук І. Тариф на сміття / І. Омелянчук : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/tarif-na-smittya/.

[7] Закон України «Про відходи» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80.

[8] Сивоконь П. Менше зелени / П. Сивоконь // Инвестгазета. – № 14. – С. 14.

[9] Мурашкін В. Три кити альтернативное енергетики : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/columns/2013/01/14/356024/.

[10] Мурашкін В. Три кити альтернативное енергетики : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/columns/2013/01/14/356024/.

[11] Енергетична стратегія ЄС 2020: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/energy/strategies/consultations/2010_07_02_energy_strategy_en.htm.

[12] Дудченко О. Альтернативні джерела енергоресурсів в українському Причорномор’ї. Аналітична записка / О. Дудченко : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/232/.

[13] Навстречу «зеленой» экономике: пути к устойчивому развитию и искоренению бедности. Обобщающий доклад для представителей властных структур : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unep.org/greeneconomy/Portals/88/documents/ger/GER_synthesis_ru.pdf.

[14] Стимулювання економічного зростання на місцевому рівні. Аналітична доповідь : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/region_zrostan.pdf.

[15] Стимулювання економічного зростання на місцевому рівні. Аналітична доповідь : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/region_zrostan.pdf.

[16] Навстречу «зеленой»