НАПРЯМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ

Опубліковано 11 жовтня 2016, о 09:17

Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України

 

Аналітична записка

"НАПРЯМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ"

 

Постановка проблеми

Перехід до децентралізованого управління природними ресурсами в Україні потребує послідовної трансформації теоретико-методологічних засад муніципального менеджменту в напрямі використання гнучких форм структурного й проектного керування та регулювання розвитку природно-економічних об’єктів. Зокрема, зазначене передбачає впровадження кластерно-корпоративних структур природокористування на різних територіальних рівнях. Реалізовуючи конституційне право власності народу на природні блага (ст. 13 Конституції України), необхідно розширити повноваження органів місцевого самоврядування в управлінні і використанні наявних природних ресурсів шляхом передачі до муніципальної власності відповідної частини земель, водних, лісових масивів, рекреаційних територій, тощо. Крім того, доцільно створити систему контролю щодо використання корисних копалин, які належать до простору життєдіяльності громади, з розробкою відповідних законодавчих актів, котрі визначатимуть статус муніципальних природних і екологічних об’єктів, а також регламентуватимуть права органів місцевого самоврядування на вільне користування й володіння ними. У цьому контексті варто розгорнути діяльність муніципального підприємництва у сфері природокористування на засадах запровадження інституту громадянської власності на природні ресурси, що дозволить усім без винятку громадянам України отримувати доходи від природної ренти.

Передумови визначення

Аналіз зарубіжного досвіду виявив, що основний концепт децентралізації управління природокористуванням на європейському просторі базується у першу чергу на чітких і прозорих правових механізмах, включаючи конституційні та інші законодавчі норми. Відповідно, саме за ними встановлюються повноваження місцевих громад щодо власності на природні ресурси та громадянська власність на них, а також умови формування агенцій регіонального розвитку й структури органів місцевого самоврядування, за якими закріплюються право використання ресурсів і з якими укладаються угоди територіального розвитку, де прописується розподіл делегованих повноважень між центром і периферією. Регламентації підлягають також й процес застосування механізмів забезпечення державно-приватного партнерства, напрями щодо корпоративного природокористування, забезпечення корпоративної соціальної та екологічної відповідальності, кластеризації виробництв, питання проектного управління та консолідованого фінансування тощо. Інструменти децентралізованої системи управління мають враховувати просторову специфіку, застосовуватися диференційовано на державному, регіональному та муніципальному рівнях, забезпечуючи високоефективне й адаптоване до загальноєвропейських вимог і реалій управління природними ресурсами.

Реалізація визначеного концепту передбачає застосування сучасних теоретико-методологічних підходів, зокрема: 

·         інтегративногощодо управління природними ресурсами як цілісними територіальними природно-господарськими комплексами;

·         кластерно-корпоративного – для визначення гнучкої та ефективної форми територіальної організації господарювання, адаптованої до місцевих умов формування природних активів;

·         структурного управління природокористуваннямпередбачає створення корпоративних структур управління активами природного походження, фінансовими активами, основу яких становить природний капітал тощо;

·         проектного – до організації управління природно-антропогенними об’єктами, що передбачає запровадження системно-цільових орієнтирів розвитку на окремі періоди часу, по суті об’єктно-орієнтованої проектно-планової системи природокористування, у якій об’єктом планування є, проте, не ресурс, а конкретний господарський результат від його застосування в економічній діяльності.

Окремою виключно важливою складовою механізму управління природними ресурсами має бути дієве використання апарату сучасної фінансоміки. Зокрема, це стосується сек’юритизації природних активів з виходом їх на організований фондовий ринок, формування розвинутої інституціональної складової страхування ризиків у сфері природокористування, впровадження інституціональних механізмів консолідованого фінансування та сталого інституціонального інвестування в природно-господарську діяльність, створення фінансової основи ефективного функціонування рентних відносин, включаючи фіскальну, фондову та банківську системи вилучення, накопичення й розподілу рентних доходів.

Напрями трансформації механізму управління природними ресурсами передбачають пошук інноваційних шляхів у контексті адаптації не тільки до поточної, але й перспективної європейської практики управління природними ресурсами. В такому разі необхідно застосувати відповідні механізми природно-ресурсного менеджменту на основі закордонного досвіду, які б орієнтували на управління природними ресурсами місцевих громад, у рамках імплементації принципів «зеленої» та «синьої» економіки, «наноекономіки», «Good Governance» (доброго врядування), «Public-Private Partnership» (публічно-приватного партнерства) на засадах впровадження відповідального з соціальних та екологічних позицій місцевого самоврядування, що користується економічною свободою та достатніми власними фінансовими ресурсами розвитку.

Напрями впровадження

Для забезпечення ефективного входження національної системи управління природними ресурсами в європейський простір повинні бути створені відповідні умови. Зважаючи на завдання євроінтеграції, які постають перед Україною, до основних напрямів впровадження децентралізованого механізму управління природокористуванням у систему муніципального менеджменту слід віднести такі:

1.               Формування системи оцінки та обліку природних активів у процесі децентралізації для забезпечення відповідної інформаційної складової завдання розмежування управлінських повноважень між державними і регіональними органами влади щодо управління природокористуванням та гарантування безпеки й інтересів держави і регіонів, дотримання законності й конституційних прав громадян у процесі децентралізації управління природними ресурсами.

2.               Розробка механізму відповідальної передачі (делегування) повноважень в управлінні, володінні та розпорядженні природними активами від вищих до нижчих територіальних рівнів управління природокористуванням як суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин, включаючи формування регіональних управлінських структур на основі механізмів договірного співробітництва, державно-приватного партнерства, корпоративної соціальної та екологічної відповідальності тощо.

3.                Створення на базі природних активів висококонкурентних виробництв через посилення ключових компетенцій регіонів на високодохідних виробництвах та забезпечення ефективної виробничої діяльності на унікальній місцевій природно-ресурсній базі відповідно до принципових підходів «синьої» та «наноекономіки» шляхом надання широких прав муніципалітетам і громадянам у використанні природних ресурсів місцевого значення. Остання позиція передбачає стимулювання низової економічної ініціативи через програмування пріоритетних територіальних орієнтирів, включаючи територіальне планування, застосування відповідних преференцій, селективних режимів, цільової державної підтримки програм і проектів у сфері сталого природокористування, в тому числі екологічну модернізацію регіональної та муніципальної економіки.

4.               Формування на регіональному рівні повноцінних територіальних природно-господарських комплексів кластерного типу з розвинутою фінансовою складовою природокористування, включаючи корпоративні фінансові структури за зразком суверенних фондів. Завдяки цьому забезпечуватимуться фінансування й реалізація комплексних проектів сталого розвитку територій за рахунок механізмів структурного й проектного управління і фінансування господарської діяльності, тобто фінансизації природокористування.

5.               Екологічну модернізацію господарства територій на принципах "зеленої" економіки шляхом запровадження європейських екологічних норм та стандартів, наглядової практики й механізмів відповідального сталого природокористування на зразок «Good Governance», «Public-Private Partnership» та ін. Паралельно з економічною складовою, цей механізм має відповідати завданням ліквідації локальних соціально-економічних та екологічних конфліктів на окремих територіях і створенню сприятливих умов для життєдіяльності населення.

6.      Визначення рамкових умов впровадження політики децентралізації управління природними ресурсами як за окремими їх видами, так і в межах інтегральних природно-господарських комплексів з позицій досягнення високих економічних, екологічних та соціальних результатів раціонального природокористування.

 

 

Завідуючий відділом комплексної оцінки

та управління природними ресурсами

д.е.н., проф.                                                                                        І.К. Бистряков

 

Провідний науковий співробітник

відділу  к.е.н., с.н.с., доц.                                                                  Д.В. Клиновий

 

Провідний економіст відділу                                                               В.О. Пугач

 

 

 

Повернутись до списку публікацій

Версія для друку