«Всесвітній день охорони довкілля – це не стільки свято, як нагода задуматися про проблеми екології. Сьогодні кожен з нас має спитати себе: «Що я зробив для збереження довкілля?». Про це зазначила голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Ірина Сех 5 червня з приводу відзначення Всесвітнього дня охорони довкілля.
«Сьогодні я вітаю своїх колег, екологів, представників природоохоронних громадських організацій, усіх, хто якимось чином причетний до збереження довкілля, хто щиро вболіває за цю справу, - зазначила Ірина Сех. - Однак це не означає, що Всесвітній день довкілля стосується вузького кола людей, про яких я згадала. Цей день – це нагода для кожного задуматися над проблемами екології, спитати себе: «Що я зробив для збереження довкілля, а може, навпаки – спричинився до його знищення?»
Зазвичай, ми нарікаємо на розвиток індустрії, збільшення енергоспоживання, які неодмінно тягнуть за собою викиди шкідливих речовин, забруднення води, грунту, повітря. Так, це серйозний привід для турботи, але сьогодні я хотіла б наголосити на іншому: шукаймо винуватців у собі!
Кожен з нас причетний до того, що поруч зникають маленькі річки, русла яких – в загатах із пластику і поліетилену. Це зроблено руками людини. Кожен причетний до отруєння води стоками з підприємств – бо мовчали, оминали, мовляв, не наша справа, хай займаються ті, хто за це отримує зарплату. Кожен з нас причетний до знищення фауни, бо не знаходили часу, аби підгодувати птахів, але замовчували браконьєрство...
Ми живемо в умовах, коли боротьба за збереження довкілля (так – саме боротьба) потребує мужності, самовідданості і жертовності. Такі риси притаманні тим людям, які об’єдналися в громадські організації задля порятунку лісів, заповідників, національного природного багатства. Інколи вони почуваються самотніми, бо з одного боку наражаються на помсту бандитів, які нищать природу, з іншого – не знаходять правди в органах влади і судах, ще з іншого – не відчувають підтримки широкої громадськості. Але тільки разом, у співпраці різних ланок суспільства і кожного особисто можемо сподіватися на результат.
Свого часу митрополит Андрей Шептицький, який не залишався осторонь жодних проблем суспільства, у своєму трактаті «Як будувати рідну хату» писав, що родина, громада, спільноти, товариства є протоплазмою, первісними клітинами, з яких складається людська суспільність. Ці «клітини», а також церковні інституції мають виховувати моральні чесноти, без яких не збудувати «Рідну хату», тобто Вітчизну. Думаю, цю настанову можна застосувати і у випадку виховання відповідального ставлення до довкілля. Родина, громада, спільнота – це ті ланки, в яких має народжуватися і розвиватися відповідальність за природу, яка нас оточує, та бажання зберегти її для майбутніх поколінь, які житимуть у нашому спільному Домі».