Про проблеми вдосконалення системи захисту критичної інфраструктури в Україні

26 червня 2014, 12:54

Джерело: http://www.niss.gov.ua/articles/1477/

 

Анотація

 

Аналізуються недоліки чинного законодавства щодо питань захисту критичної інфраструктури в аспекті виконання завдань п. 6 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України».

 

ПРО ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

 

Зважаючи на обмеженість ресурсів, об’єктивну неможливість забезпечити абсолютний захист і безпеку всіх інфраструктурних систем, в багатьох країнах світу імплементується концепція критичної інфраструктури, що дозволяє сконцентрувати увагу на системах, мережах та окремих об’єктах, знищення або порушення роботи яких матиме найсерйозніші негативні наслідки для національної безпеки. Як правило, до критичної інфраструктури відносять енергетичні та транспортні магістральні мережі, нафто- та газопроводи, морські порти, канали швидкісного та урядового зв'язку, системи життєзабезпечення (водо- та теплопостачання) мегаполісів, утилізації відходів, служби екстреної допомоги населенню та служби реагування на надзвичайні ситуації, високотехнологічні підприємства та підприємства військово-промислового комплексу, а також центральні органи влади.

 

Значення терміну «критична інфраструктура» дещо відрізняється від країни до країни, але ці відмінності не є суттєвими. Зокрема, згідно з чинним законодавчим актом Сполучених Штатів, цим терміном називають «системи та об'єкти, фізичні чи віртуальні, настільки життєво важливі для держави, що недієздатність або знищення таких систем або об'єктів підриває національну безпеку, економіку, здоров’я або безпеку населення, або має своїм результатом будь-яку комбінацію з переліченого вище»[1].

 

В Національному інституті стратегічних досліджень в 2012 2013 рр. вивчався досвід провідних країн світу з організації системи захисту критичної інфраструктури та досліджувалася ситуація, що склалася з цих питань в Україні. Відповідні аналітичні матеріали були відправлені на адресу Адміністрації Президента України та Апарату Ради національної безпеки і оборони України (вих. № 293/1034 від 25.09.2012 р.[2], вих. № 293/1297 від 06.12.2013 р.[3]).

 

Нині відсутність чіткого визначення терміну «критична інфраструктура» в українському законодавстві, і як наслідок, відсутність переліку об’єктів такої категорії створюють перешкоду для ефективного виконання п. 6 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» (введеного в дію указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р.), згідно якого Міністерству внутрішніх справ України наказується забезпечити «посилену охорону об’єктів енергетики та критичної інфраструктури».

 

Слід відмітити, що в Україні захист об’єктів, які згідно зі світовою практикою належать до такої категорії, регламентується численними нормативно-правовими актами, що носять переважно внутрішньовідомчий характер. В чинному законодавстві визначено такі категорії об’єктів, для яких регламентуються особливі умови забезпечення їх захисту та функціонування:

- підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави[4];

- об’єкти, які включені до Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів[5];

- об’єкти підвищеної небезпеки[6] (в т.ч. Перелік особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу[7]);

- важливі державні об’єкти[8];

- об’єкти, що підлягають обов’язковій охороні підрозділами Державної служби охорони за договорами[9];

- об’єкти, які підлягають охороні і обороні в умовах надзвичайних ситуацій і в особливий період[10];

- особливо важливі об’єкти електроенергетики[11];

- особливо важливі об’єкти нафтогазової галузі[12];

- Національна система конфіденційного зв’язку[13];

- платіжні системи[14];

- Система екстреної допомоги населенню за єдиним номером 112[15];

- аварійно-рятувальні служби[16];

- нерухомі об’єкти культурної спадщини[17].

 

Проте, попри значну кількість нормативно визначених категорій життєво важливих об’єктів і, відповідно, їх переліків, в українському законодавстві досі не визначено самого терміну «критична інфраструктура», хоча він неодноразово застосовувався. Так в оновленій Стратегії національної безпеки[18] серед шляхів зміцнення енергетичної безпеки названий: «дієвий захист критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу від еколого-техногенних впливів та зловмисних дій» (пункт 4.3.4.), а одним із шляхів забезпечення інформаційної безпеки визначається: «забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем, що функціонують в інтересах управління державою, забезпечують потреби оборони та безпеки держави, кредитно-банківської та інших сфер економіки, систем управління об'єктами критичної інфраструктури» (пункт 4.3.8.).

 

Спроба ввести термін «критичний об’єкт національної інформаційної інфраструктури» були здійснена в Законі України від 16 січня 2014 року № 721-VII, що втратив чинність вже на початку лютого 2014 р. Раніше в проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення кібернетичної безпеки України» (був зареєстрований під № 11125 від 31.08.2012 р., відкликаний 12.12.2012 р.) передбачалось внесення змін до Закону України «Про основи національної безпеки України», і, зокрема, введення терміну «об’єкти критичної інформаційної інфраструктури».

 

Очевидно, що введення терміну «критична інфраструктура» в законодавство України само по собі не може бути остаточною ціллю. Концепція критичної інфраструктури має стати підґрунтям дієвого механізму координації зусиль органів влади, спрямованих на недопущення втрати чи завдання невиправної шкоди найважливішим для життєдіяльності держави об’єктам, з урахуванням дії негативних факторів будь-якого походження, або техногенного, або природного, або соціально-політичного, або будь-якої комбінації з їх числа.

 

Повертаючись до п. 6 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року, слід нагадати, що відповідно до Закону України «Про внутрішні війська МВС України» на внутрішні війська покладені з-поміж іншого такі завдання:

- охорона та оборона важливих державних об’єктів, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;

- супроводження спеціальних вантажів;

- здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються;

- участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;

- участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються;

-  охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

 

Нині відповідно до Законів України «Про внутрішні війська МВС України» та «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» та постанов Кабінету Міністрів України внутрішні війська виконують службово-бойові завдання з охорони та оборони наступних об’єктів:

- 4-х атомних електростанцій з 15-ма діючими реакторами;

- Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» та об’єкту «Укриття»;

- 3 науково-дослідних інститутів (Інститут ядерних досліджень НАНУ; Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»; Науково-дослідна лабораторія Севастопольського Національного університету ядерної енергії і промисловості Міністерства енергетики та вугільної промисловості України);

- 7 підприємств ОПК (ДП «Південний машинобудівний завод ім. Макарова», м. Дніпропетровськ; казенний завод «Зірка», м. Шостка; казенний завод «Імпульс», м. Шостка; казенний завод хімічних виробів, м. Донецьк; казенний завод «Зоря», м. Рубіжне; ДП «Павлоградський механічний завод», м. Павлоград; ДП «Павлоградський хімічний завод», м. Павлоград).

 

За даними ГУ ВВ МВС України тільки в 2013 р. під час виконання завдань бойової служби військовослужбовцями внутрішніх військ МВС затримано 7118 порушників (за порушення пропускного режиму – 6 898 осіб; за крадіжку матеріальних цінностей – 209 осіб; за спробу проникнення на об’єкт – 11 осіб). Загальна довжина периметрів об’єктів, що охороняються внутрішніми військами, становить понад 125 кілометрів, щодобово на бойову службу призначається 41 варта із залученням близько 1 тис. військовослужбовців.

 

Отже в умовах загострення небезпеки воєнного протистояння, виконання службово-бойових завдань з охорони ядерних об’єктів та об’єктів оборонно-промислового комплексу держави, як елементу критичної інфраструктури, є одним із головних для внутрішніх військ.

 

Висновки та пропозиції

1. Відсутність терміну критична інфраструктура, а, що більш важливе, чіткого переліку об’єктів, які віднесені до такої категорії, створюють «нормативний вакуум», що заважає ефективно виконувати завдання з забезпечення національної безпеки, які визначені як в стратегічних документах, так й в рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України».

2. Зважаючи на серйозність загрози, що нині виникла для національної безпеки України, розуміючи необхідність у подальшій гармонізації підходів, що використовуються в сфері національної безпеки України із загальноєвропейськими нормами, вважаємо за доцільне негайно приступити до розробки нормативно-правових документів, які б регламентували захист критичної інфраструктури в Україні.

3. Враховуючи досвід розвинутих країн світу (США, Великої Британії, Канади, Австралії), країн-членів ЄС (Німеччина, Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія), вважаємо, що основним актом, що регламентує сферу захисту критичної інфраструктури має стати окремий Закон України «Про критичну інфраструктуру», в якому було б доцільно завдання із розроблення Положення про процедуру включення об’єктів до переліку критично важливих об’єктів та інфраструктури України покласти на Кабінет Міністрів України.

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(Д.С. Бірюков)