З 1996 року 17 червня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням. Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням було прийнято 17 червня 1994 року в м. Париж, Франція, для консолідації світових зусиль у подоланні проблем деградації земель, а 26 грудня 1996 року вона набула чинності.
Україна приєдналася до Конвенції відповідно до Закону від 4 липня 2002 року №61-IV, отримавши додаткову можливість для використання світового досвіду і міжнародних ресурсів у відповідній сфері та взявши на себе зобов’язання щодо впровадження цієї Конвенції.
В рамках Конвенції, опустелювання розглядається не як процес утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи антропогенних чинників.
Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу, у тому числі і ті, на території яких природні пустелі взагалі відсутні.
На сьогоднішній день 2,1 мільярда чоловік або приблизно 40% населення світу проживають у пустельних або посушливих районах. 90% цього населення - жителі держав, що розвиваються. Опустелюванням порушено 3,6 мільярда гектарів землі у всьому світі - 25% суші. На сьогоднішній день ризику деградації схильні землі в 110 країнах. Щорічно в результаті опустелювання втрачається 12 млн гектарів землі - територія за площею рівна Болгарії.
Згідно з конвенціією ООН по боротьбі з опустелюванням термін опустелювання визначається як «деградація земель у посушливих, напівпосушливих та сухих субгумідних районах внаслідок дії різноманітних факторів, включаючи антропогенний та зміни клімату». Деградації піддається третина поверхні Землі, що, відповідно, впливає на життя понад 1 млрд. чоловік. Наслідками опустелювання та посухи є голод, відсутність продовольчої безпеки та злидні. Пов'язана з цим політична, соціальна та економічна напруженість може приводити до виникнення конфліктів, подальшого зубожіння і посиленню деградації земель.
Збільшення чисельності населення надає проблемі «людина - грунт» все більшого значення і потребує все більшого виробництва продуктів харчування, головним постачальником яких є орні землі.
Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України, має дуже невелику частку територій, які ще зберігають залишки степових природних комплексів і є останніми місцями збереження генофонду всього степового біологічного різноманіття. Степова рослинність складає близько 1 % від загальної площі території України і є притулком для десятків видів рідкісних та зникаючих, ендемічних та реліктових видів тварин і рослин, що охороняються не тільки вітчизняним природоохоронним законодавством, але й міжнародним. Саме ці обєкти повинні стати мережею перспективних природно-заповідних обєктів та основою екологічної мережі регіону.
Південно-східній частині України наразі загрожує опустелювання, що тягне за собою деградацію значних площ сільськогосподарських угідь та втрату їх для економіки України. На превеликий жаль, причиною опустелювання є не лише зміна кліматичних умов, а і несвідома діяльність людини. Внаслідок неправильної агротехнічної практики на багатьох полях після збирання зернових хлібороби випалюють стерню. Спалювання стерні на полях нерідко стає причиною вигорання прилеглих до агроугідь лісосмуг. Зникнення лісосмуг, які на даному етапі вже значною мірою втрачені, призводить до вітрової ерозії, вивітроювання, пилових буранів та опустелювання плодородних українських земель.
Але стан родючості грунтів значною мірою залежить від діяльності людини. Особливо це стосується посушливої зони з нестійкими екосистемами, які легко руйнуються при використанні нераціональних технологій і втрачають здатність до відновлення.
Родючість орних грунтів суттєво залежить від обсягів застосування органічних і мінеральних добрив.
У сучасних умовах стан використання земельних ресурсів не завжди відповідає вимогам охорони, оскільки в результаті антропогенної діяльності порушено екологічно-безпечне природокористування, в першу чергу порушено допустиме співвідношення площ угідь, зокрема ріллі, пасовищ, сінокосів, земель водного та лісового фондів.
Хімізація сільськогосподарського виробництва в цілому сприяє росту його продуктивності, але внесення на поля заради отримання високих урожаїв надмірної кількості мінеральних добрив погіршує якість грунтів.
Ще один фактор впливу на активізацію процесу зниження гумусу в грунтах - це порушення сівозмін. У таких випадках пріоритет на посівних площах віддається технічним культурам, а площі під кормовими культурами, які є корисними сидератами, скорочуються.
Під час 8-ї Конференції Сторін Конвенції, яка проходила в вересні 2007 року в м. Мадрид, Іспанія, було затверджено 10-ти річний Стратегічний план та рамкові механізми щодо сприяння імплементації 
Конвенції на 2008 - 2018 роки.
Верховна Рада України прийняла Закон України № 2818-VI «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», яким у тому числі передбачені питання боротьби з деградацією земель та досягнення цілей екологічно збалансованого землекористування.
На виконання цього Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 577-р було затверджено Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011 - 2015 роки (далі - НПД).
Вказаним НПД, серед іншого, передбачено розроблення Мінприроди, Мінагрополітики, Держземагентством та іншими центральними органами виконавчої влади проекту Концепції Державної цільової програми щодо боротьби з опустелюванням та деградацією земель (спрямованої на виконання Конвенції), а також відповідної програми.
НПД визначає цілу низку інших завдань щодо розвитку законодавства системи стандартизації та нормування, вдосконалення землеустрою, моніторингу, покращення інституційного та наукового забезпечення, підвищення рівня освіти та просвіти у відповідній сфері тощо.
Реалізація вищенаведених завдань та заходів поряд з розбудовою екомережі та розвитком природно-заповідної справи, належним виконанням існуючих галузевих державних цільових програм у галузі водного та лісового господарства, розвитку села тощо мають стати основними напрямами діяльності щодо покращення ситуації у сфері охорони довкілля, невиснажливого використання і охорони земель та інших природних ресурсів.